Вступ. Застосування пероральних антикоагулянтів прямої дії (ПОАК) є важливим кроком у пошуку ідеального антикоагулянтного препарату. Але безпечна і ефективна антитромботична терапія потребує врахування усіх ефектів застосовуваних лікарських засобів, особливо в анестезіології та інтенсивній терапії

Мета. На підставі вивчення літературних джерел встановити поширені ускладнення та побічні ефекти при застосуванні пероральних антикоагулянтів прямої дії і тактичні підходи анестезіолога при загрозі кровотечі у періопераційному періоді.

Матеріали і методи. Пошук відповідної літератури проводився у базі PubMed, а також інших базах даних, як-от Science Direct, Google Scholar, Scopus і Web of Science за 2015- 2025 роки за словами «пероральні антикоагулянти прямої дії», «дабігатран», «ривароксабан», «апіксабан», «едоксабан», у поєднанні з «ускладнення», «загроза кровотечі», «операція».

Результати. ПОАК, що включають апіксабан, ривароксабан, едоксабан та дабігатран, є поширеними препаратами для лікування пацієнтів з фібриляцією передсердь, венозною тромбоемболією, ішемічним інсультом. Перелік захворювань, при яких призначають ПОАК постійно розширюється. У разі планових хірургічних втручань у пацієнтів, які постійно приймають ПОАК, застосовують стандартизований підхід до періопераційної тактики щодо ПОАК з урахуванням оцінки ризику кровотечі, пов’язаної з процедурою (мінімальний, низький, помірний або високий ризик). Пацієнтам, які проходять процедури з мінімальним ризиком кровотечі, прийом ПОАК можна продовжувати, або, якщо є підстави очікувати надмірну кровотечу, прийом ПОАК можна припинити в день процедури. Пацієнтам, яким планується операція з низьким або помірним ризиком кровотечі, зазвичай слід припинити прийом за 1 день до операції та відновити прийом ПОАК через 1 день після неї. Пацієнтам, які проходять процедуру з високим ризиком кровотечі, слід припинити прийом ПОАК за 2 дні до операції та відновити прийом ПОАК через 2 дні після неї. У пацієнтів, які приймають ПОАК, у разі прогнозованої життєво небезпечної кровотечі загальні коагуляційні тести не підходять, щоб виключити клінічно релевантні рівні ПОАК; за можливості слід використовувати специфічні вимірювання або рівні препарату. В ургентних ситуаціях гемостатичне лікування треба розпочинати без очікування результатів лабораторії. Пороговим орієнтиром для «клінічно значущого» рівня перед терміновим втручанням вважають концентрацію препарату ПОАК в плазмі крові ≈50 нг/мл. Реверсія: для дабігатрану рекомендовано специфічний антидот ідаруцизумаб. Для інгібіторів фактора Ха розглядаються андексанет альфа або концентрати протромбінового комплексу (PCC/аPCC), залежно від контексту й доступності; однак перед кардіохірургічним втручанням андексанет не рекомендовано через його інгібування нефракціонованого гепарину, потрібного для екстракорпорального кровотоку. 

Висновок: У клінічній практиці слід оцінювати ризики кровотечі та тромбозу, враховувати ПОАК, час від його останнього прийому й ниркову функцію пацієнта.

Ключові слова: огляд, пероральні антикоагулянти прямої дії, загроза кровотечі, періопераційний період, анестезіологія та інтенсивна терапія.

і хворих на гемофілію з артропатіями, що є одним із найбільш поширених ускладнень гемофілії і призводить до стійкої інвалідизації. Обґрунтована актуальність даного напряму, підкреслена обмежена ефективність традиційних підходів до терапії гемофілійної артропатії на ранніх етапах її формування.

У статті детально розглядається біологічний механізм дії PRP–терапії, який полягає у впливі концентрованих факторів росту та інших біологічно активних молекул аутологічних тромбоцитів. Ці речовини, при введенні в уражений суглоб, сприяють запуску природних регенеративних процесів, зменшенню запалення, стимуляції синтезу компонентів позаклітинного матриксу та, ймовірно, відновленню суглобового хряща. Проаналізовані результати клінічних досліджень, що демонструють терапевтичний потенціал PRP–терапії у зниженні больового синдрому, покращенні рухливості суглобів та гальмуванні дегенеративних змін. Особливу увагу приділено безпечності цього методу для хворих на гемофілію, можливостям його поєднання з традиційними схемами гемостатичної терапії та перспективам впровадження PRP у клінічну практику.

Підкреслено, що, попри обнадійливі результати та значні переваги (мінімальна інвазивність, аутологічне походження, безпека завдяки використанню компонентів власної крові пацієнта, висока концентрація тромбоцитарних факторів факторів росту в зоні ін’єкції, стимуляція синтезу хондроцитами позаклітинного матриксу хряща), необхідні подальші масштабні та стандартизовані дослідження для остаточного підтвердження довготривалої ефективності та розробки оптимальних протоколів застосування PRP–терапії у цієї категорії пацієнтів,  розуміння ролі регенеративної медицини в лікуванні хворих на гемофілію з  артропатіями. Майбутні експериментальні та клінічні дослідження в цих напрямах, безперечно, є перспективними і дозволять значно розширити клінічний потенціал ортобіологічної медицини.

Ключові слова: огляд, тромбоцити, збагачена тромбоцитами плазма, остеоартрит, гемофілія, гемофілійна артропатія.