Вступ. Мієлодиспластичний синдром (МДС) характеризується клональними порушеннями гемопоезу, стійкими цитопеніями та високим ризиком трансформації у гостру мієлоїдну лейкемію, при цьому існуючі прогностичні системи (IPSS-R, IPSS-M) не завжди забезпечують достатню точність стратифікації ризику. Враховуючи провідну роль мікрооточення кісткового мозку та ангіогенезу в патогенезі МДС, у даному дослідженні оцінено клініко-прогностичне значення судинного ендотеліального фактора росту (VEGF) у сироватці крові хворих на МДС РАНБ I.

Мета. Визначення оптимального рівня VEGF у сироватці крові хворих, прогнозу тривалості безподійного виживання хворих на МДС РАНБ І.

Матеріали і методи. Обстежено 27 пацієнтів із низьким та проміжним І ризиком за шкалою IPSS, яким проводилась терапія леналідомідом. Концентрацію VEGF визначали методом імуноферментного аналізу до та після лікування, результати корелювали з гематологічними показниками та клінічною відповіддю.

Результати. Отримані дані свідчать, що у пацієнтів із досягненням повної або часткової ремісії спостерігалось достовірне зниження рівня VEGF у 2,6 раза, зменшення кількості бластних клітин у кістковому мозку та зниження субпопуляції клітин CD34+/CD117+. У хворих зі стабілізацією процесу VEGF залишався на дотерапевтичному рівні. Натомість у пацієнтів без терапевтичної відповіді рівень VEGF залишався підвищеним, відзначались прогресуюча цитопенія, зростання бластних клітин та скорочення безподієвого виживання (11,6 ± 3,2 міс.), а у частини випадків – трансформація в гостру мієлоїдну лейкемію.

Висновки. Таким чином, рівень VEGF у сироватці крові є інформативним динамічним біомаркером перебігу МДС РАНБ I та може використовуватись для прогнозування ефективності імуномодулюючої терапії й індивідуалізації лікувальних стратегій. 

Ключові слова: мієлодиспластичний синдром, судинний  ендотеліальний фактор росту, прогностичні маркери, ангіогенез, імуномодулююча терапія.